|
|
Сторінка психологаОСНОВНІ ЗАВДАННЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ СЛУЖБИ ЗАКЛАДУ - проведення просвітницьких лекцій, семінарів, занять з педагогами, батьками, дітьми; - консультативна допомога всім учасникам навчально-виховного процесу; - корекційно-розвивальна робота з дітьми, батьками, педагогами; - допомога дітям, які мають проблеми в поведінці або які опинилися в складній життєвій ситуації; - психологічний супровід обдарованих дітей; - психологічний супровід новоприбулих дітей; - визначення психологічної готовності дітей до навчання у школі. Роль батьків у становленні самооцінки дитини.Розумінням слова «самооцінка» називається ставлення людини до самої себе; самооцінка починає формуватися з моменту появи людини на світ!
Як показують багато численні спостереження вже чотирирічні діти починають оцінювати не тільки себе, але і своїх товаришів. І те, як відносяться діти у колективі до дитини, також впливає на самооцінку дитини. У шість років дитина стає значно більш самостійною, незалежно від дорослого. У цей період активно розвивається самооцінка – важлива форма прояву самопізнання.
Діти, у яких занижена самооцінка, незадоволені собою. Це трапляється в сім'ях, де батьки постійно сварять дитину, або ставлять перед ним складні задачі. Найперший фактор , який впливає на рівень самооцінки дитини є відношення рідних до самої дитини!
Розрізняють загальну та часну самооцінку: · часною буде, наприклад, оцінка будь-яких деталей зовнішності, окремих рис характеру. · у загальній самооцінки відображається здобрення чи не здобрення, яке переживає людина по відношенню до самого себе.
Самооцінка може бути високою, низькою, адекватною! У дитини дошкільного віку загальна самооцінка знаходиться у процесі формування, тому діти цього віку потребують постійного здобрення. Дитина з позитивною самооцінкою готова випробувати свої сили, оскільки він вірить у себе.
Самооцінка грає важливу роль у регуляції діяльності та поведінки дитини. Якщо ви будете часто сварити малюка і він почує, що чомусь не відповідає вашим очікуванням, то в нього може виникнути низька самооцінка. Хвалити дитину потрібно тільки за те, що дитина робила все самостійно, за те, що зробила добрий вчинок і ні в якому разі не можна принижувати дитину та карати її фізично. Діти, яких будуть карати, виростуть агресивними, невпевненими в собі.
Найчастіше можна побачити дітей з високою самооцінкою в родинах, де дитина єдина, і все обертається навколо неї одної. Можна припустити, що така дитина виросте лідером, але в житті все виявляється не так. Тому що така дитина, потрапляючи в дитячий колектив отримує адекватну оцінку своїх якостей і виникає стрес.
Малюк повинен почувати, що його люблять , що він потрібний своїм батькам, що вони люблять його незалежно ні від чого. Тоді він і сам до себе буде ставитися добре. Що робити батькам, щоб самооцінка дитини була нормальною?
РЕКОМЕНДАЦІЇ: Не порівнювати свою дитину з іншими дітьми! Не сварити і не карати фізично! Частіше хвалити (за справу)! Не говорити: «Ти-ледар, дурень»! Говорити про те як ви її любите і доводити свою любов реальними справами! Підтримувати малюка, якщо в нього щось не виходить, або він опановує нову справу! Дитячі страхи: причини та наслідки Нелегко знайти людину, яка ніколи б не відчувала страху. Стурбованість, тривога, страх – такі ж невід’ємні емоційні прояви нашого психологічного життя, як і радість, захоплення, гнів, подив, сум. Відомий фізіолог І.П.Павлов вважав страх виявом природного рефлексу. Емоція страху виникає у відповідь на дію погрожуючого стимулу та передбачає переживання якої-небудь реальної чи уявної небезпеки. В свою чергу, розуміння небезпеки, її усвідомлення формується в процесі життєвого досвіду та міжособистісних стосунків, коли деякі індиферентні для дитини стимули поступово набувають характеру загрожуючи впливів. Незважаючи на загальне негативне забарвлення, страх виконує в психічному житті дитини важливі функції: Страх – це своєрідний засіб пізнання оточуючої дійсності, що призводить до більш критичного та вибіркового відношення до неї і, таким чином, може виконувати певну навчальну роль в процесі формування особистості; Як реакція на загрозу страх дозволяє попередити зустріч з нею, відіграючи захисну адаптивну роль в системі психічної саморегуляції. Причинами страхів можуть бути події, умови та ситуації, що являються початком небезпеки. Страх може мати своїм предметом яку-небудь людину чи об´єкт, які інколи з ним не пов´язані і розцінюються як безпредметні. Страх може викликатися стражданнями, якщо в дитинстві сформувались зв´язки між цими почуттями. Вікові страхи, тобто страхи, характерні для певного вікового періоду, відображають історичний шлях розвитку самосвідомості людини. Спочатку дитина боїться залишитися одна, без підтримки близьких, боїться сторонніх, невідомих осіб. В період від 2 до 3 років дитина боїться болю, висоти, гігантських тварин. Після 3 років вона боїться темряви, уявних істот. Страх темряви співпадає за часом з розвитком уяви дитини. Інколи дитина, що не може відокремити реальність від вимислу, переповнена страхом перед Бабою Ягою та Кощієм, як символами зла та жорстокості. З 6-7 років діти можуть боятися вогню, пожежі, катастроф. Найпоширенішим страхом після 7 років дослідники вважають страх смерті: діти самі бояться померти чи втратити батьків. Навіювані дитячі страхи досить поширені. Їх джерело – дорослі, що оточують дитину, які мимоволі «заражають» дитину страхом, тим, що занадто наполегливо, підкреслено емоційно вказують на існування небезпеки. В результаті дитина сприймає тільки другу частину фраз: «Не ходи – впадеш», «Не бери – опечешся», «Не гладь – вкусить». Дитині поки ще не зрозуміло, чим їй це загрожує, але вона вже розпізнає сигнал тривоги і переживає страх. В проблемі профілактики дитячих страхів важливі наступні моменти: · Дітей ні в якому випадку не можна лякати – ні дядьком, ні вовком, ні лісом – прагнучи виховати її слухняними. Дитині відповідно до її психічного розвитку слід вказувати на реальну небезпеку, але ніколи не залякувати придуманими колізіями. · Дорослі ніколи не повинні соромити дитину за страх, який вона відчуває. Глузування над боязливістю дитини можна розцінювати як жорстокість. · Дитину ніколи не слід залишати одну в незнайомому для неї оточенні, в ситуації, коли можливі різноманітні несподіванки. Ефективні методи та прийоми попередження та подолання дитячих страхів: 1. Підвищення загального рівня емоційних переживань дитини (досягнення комфортності в спілкуванні, очікуванні нової гри, максимальне розгортання критеріїв оцінки та похвали). При цьому велика увага приділяється підтримці в дитячому колективі атмосфери прийняття, безпеки, щоб дитина відчувала, що її цінують незважаючи на успіхи. 2. Метод послідовної десенсибілізації, суть якого полягає в тому, що дитину поміщають в ситуації, пов´язані з моментами, які викликають у неї тривогу й страх. 3. Метод «від реагування» страху, тривоги, напруги, що здійснюється за допомогою гри-драматизації, де діти за допомогою ляльок зображують ситуацію пов´язану зі страхом. 4. Маніпулювання предметом страху (прийоми «малювання страхів», «розповіді про страхи») в ході цієї роботи ситуації та предмети страху зображуються карикатурно. 5. Емоційне переключення, «емоційні гойдалки» (дитині пропонують зобразити сміливого та боягуза, доброго та злого тощо. 6. Лялько терапія ( у грі дитина стає сміливим героєм казки чи мультфільму, надає улюбленому герою роль захисника). З гіперактивною дитиною слід керуватися правилами: Працювати з дитиною на початку дня, а не ввечері. Зменшити робоче навантаження на дитину. Ділити заняття на короткі, але частіше повторювані періоди. Використовувати фізкультхвилинки. Бути емоційним, експресивним педагогом. Знизити вимоги до акуратності на початку, щоб сформувати відчуття успіху. Садовити дитину під час занять поряд із дорослим. Використовувати тактильний контакт (елементи масажу, дотику). Домовлятися з дитиною про ті або інші дії заздалегідь. Давати короткі, чіткі і конкретні інструкції. Використовувати гнучку систему заохочень та покарань. Заохочувати дитину відразу ж, не відкладаючи на майбутнє. Надавати дитині можливість вибору. Залишатися спокійним. Немає холоднокровності — немає переваги! З неспокійною дитиною варто керуватися наступними правилами:
Слід уникати крайнощів: не можна дозволяти дитині робити все, що їй заманеться, але не можна і все забороняти. Чітко виберіть для себе, що можна і чого не можна, і погоджуйте це з усіма членами родини. Показуйте дитині приклад своєю поведінкою: стримуйте свої емоції, адже вона наслідує вас. Приділяйте дитині достатньо уваги, вона не повинна відчувати себе забутою, але в той же час поясніть дитині, що бувають моменти, коли у вас є інші турботи, вона повинна це зрозуміти і прийняти. Пам'ятайте, що істеричні напади найчастіше пов'язані з прагненням привернути до себе увагу або викликати жаль та співчуття. Не треба потурати дитині, не треба змінювати своїх вимог. Коли дитина заспокоїться, поясніть їй, чому ви зробили так, а не інакше.
Слід стримувати прагнення дитини провокувати сварки з іншими. Треба тактовно коригувати недружні погляди або бурмотання з образою собі під ніс. Припинивши сварку, не звинувачуйте іншу дитину в її виникненні, захищаючи свою. Прагніть об'єктивно розібратися в причинах, що її спровокували. Після конфлікту обговоріть з дитиною причини його виникнення, визначте неправильні дії своєї дитини, які спричинили його. Спробуйте знайти інші можливі способи виходу з конфліктної ситуації. Не обговорюйте в присутності дитини проблеми її поведінки. Вона може затвердитися в думці про те, що конфлікти неминучі, і продовжуватиме провокувати їх. Не завжди слід втручатися у сварки дітей, потрібно надати їм можливість самим порозумітися і навчитися спілкуватися. Проте, якщо під час гри одне з них завжди перемагає, а інше виступає «жертвою», слід перервати таку гру, щоб запобігти формуванню боязкості у переможеного. Із сором’язливою дитиною варто пам’ятати наступне:
Слід розширювати коло знайомств своєї дитини, частіше запрошувати до себе друзів, брати малюка в гості до знайомих людей, запрошувати дітей у гості, розширювати маршрути прогулянок та екскурсій, учити дитину спокійно реагувати на нові місця і людей. Не варто постійно турбуватися за дитину, намагатися повністю оберігати її від всіляких небезпек, в основному придуманих вами, не робіть самі все за дитину, не запобігайте будь-яким утрудненням, надайте їй свободу діяльності. Постійно укріплюйте в дитини упевненість у собі, у власних силах. Залучайте дитину до виконання різних доручень, пов'язаних зі спілкуванням, створюйте ситуації, в яких сором'язливій дитині довелося б вступати в розмову з «чужим дорослим» (у магазині, на зупинці, в дитячому парку, кінотеатрі тощо). В роботі із замкнутою дитиною варто керуватись наступними правилами:
Слід розширювати коло спілкування дитини, приводити її в нові місця, знайомити з новими людьми. Підкреслюючи переваги і корисність спілкування, розказуйте дитині про те, що нового і цікавого ви дізналися, яке задоволення отримали, спілкуючись з тією або іншою людиною. Намагайтеся самі стати для дитини прикладом людини, що ефективно спілкується. Якщо попри всі ваші зусилля дитина стає все більш замкнутою і відчуженою, зверніться за консультацією до психолога, який допоможе вам у розв'язанні цієї проблеми. З агресивною дитиною корисними будуть наступні поради:
Слід пам'ятати, що заборона і підвищення голосу — неефективні способи подолання агресивності. Лише зрозумівши причини агресивної поведінки, можна сподіватися на те, що агресивність дитини буде подолано. Надавати дитині особистий приклад позитивної поведінки. Не допускайте проявів гніву або критичних висловів про своїх друзів або колег, будуючи плани «помсти». Нехай ваша дитина постійно відчуває, що ви любите, цінуєте і приймаєте її. |
З конфліктною дитиною варто дотримуватися наступних правил:
